Працевлаштування інвалідів

Правові принципи працевлаштування інвалідів закріплені у низці законодавчих актів, які зобов’язують роботодавця створити спеціальні робочі місця для інвалідів і сприяти їх працевлаштуванню з урахуванням обмежених фізичних можливостей.
Право інвалідів на працю закріплено, зокрема, у Конституції та законах України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 № 875-XII (далі — Закон № 875) і «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 № 2694-ХІІ, окремі положення яких спрямовані на створення для інвалідів реальних можливостей продуктивно працювати і передбачають конкретні механізми їх реалізації.

Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, потреби в соціальній допомозі та захисті.
У статті 18 Закону № 875 прямо встановлено обов’язок роботодавців не лише створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця, а й забезпечувати такі умови праці, які відповідали б вимогам їх індивідуальних програм реабілітації, та надавати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством.
Спеціальним робочим місцем інваліда вважають окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці людини з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного оснащення тощо. Інакше кажучи, це робоче місце, спеціально адаптоване під інваліда за допомогою спеціального технічного устаткування, пристосувань і пристроїв. Якщо МСЕК у своїх документах не вказала на необхідність створення для інваліда спеціального робочого місця, то можно працевлаштувати його на звичайне робоче місце.
Слід пам’ятати, що відповідно до частини 3 статті 17 Закону № 875, не можна відмовляти в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільняти, переводити інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи (далі — МСЕК) стан його здоров’я перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров’я інвалідів.
Інвалід, як і всі інші громадяни, може працювати як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. Проте, як уже було сказано вище, для цілей виконання нормативу надане місце роботи має бути для нього основним (частина 5 статті 19 Закону № 875).
Крім того, інвалід має право працювати при досягненні ним пенсійного віку і при цьому він зараховується в рахунок виконання нормативу працевлаштування інвалідів (лист Фонду соцзахисту інвалідів від 08.09.2008  № 1/8-89/06).
Стаття 17 Закону № 875 не ставить право інвалідів на працю в залежність від установленої групи інвалідності. Не має значення група інвалідності прийнятого на роботу інваліда і для виконання нормативу працевлаштування інвалідів.
При прийомі на роботу з інвалідом як і зі звичайним працівником, укладають трудовий договір. За загальним правилом трудовий договір можна укладати як у письмовій, так і в усній формі (але в будь-якому разі потрібен наказ про прийом).
Також необхідно звернути увагу на наявність додаткових гарантій захисту трудових прав працівників-інвалідів, зокрема:
-при прийнятті на роботу інвалідів, які направлені відповідно до рекомендації МСЕК, випробувальний строк не встановлюється (стаття 26 КЗпП);
- строковий трудовий договір підлягає достроковому розірванню на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором (стаття 39 КЗпП);
- робота інвалідів у нічний час, а також залучення інвалідів до надурочних робіт допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям (статті 55, 63, 172 КЗпП);
- інвалідам І і ІІ груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам ІІІ групи — 26 календарних днів (стаття 6 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 № 504/96-ВР, далі — Закон про відпустки);
- працівник-інвалід має право одержати у перший рік роботи на підприємстві щорічну відпустку повної тривалості у зручний для нього час до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи (статті 10 Закону про відпустки);
- за бажанням, інваліди І і ІІ груп можуть узяти додаткову відпустку без збереження заробітної плати тривалістю до 60 календарних днів, а інваліди ІІІ групи — до 30 календарних днів (стаття 25 Закону про відпустки);
- роботодавець зобов’язаний на прохання працівника-інваліда або за вимогами його індивідуальної програми реабілітації, встановити йому неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (стаття 172 КЗпП).
Отже, невід’ємним правом інвалідів є право на працю, незважаючи на обмежену працездатність. Українське законодавство закріплює дієвий механізм індивідуальної допомоги у працевлаштуванні інвалідів для підтримання їх спроможності вести повноцінне соціальне життя: умови обслуговування і засоби, які б гарантували як фізичну, так і психологічну незалежність.

За матеріалами Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області